Наукові праці Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків

Вивчення селекційно-цінних ознак рекомбінантних ЦЧС-форм буряків цукрових

О. В. Дубчак — 2025-12-29

Мета. Визначити характер успадкування цінних селекційних і господарських ознак у різних стерильних форм, одержаних із продуктів розщеплення в потомстві F₂–F₄, із закріплювачами стерильності та багатонасінними запилювачами різного походження. Методи. Застосували сучасні методи селекції різних напрямів використання: рекомбінацію, гібридизацію і добір. Селекційними матеріалами послужили однонасінні цитоплазматичні чоловічостерильні (ЦЧС) форми колекції сортів ВДСС зарубіжної генплазми. Використали аналізуючі і топкросні схрещування. Випробування селекційних матеріалів проводили за загально прийнятими методиками досліджень у буряківництві. Результати. Встановлено, що наддомінування однонасінності та стерильності рослин залежить від генотипів, які беруть участь у схрещуванні, та від структури закріплювачів стерильності та ЦЧС компонентів, що відображають рівень інбредності селекційних зразків. Генетично обумовлена висока схожість насіння у простих і пробних ЦЧС гібридів залежить від комбінаційної здатності батьківських компонентів, їх походження, структури материнської форми, а також від агрокліматичних умов навколишнього середовища. Висновки. У результаті вивчення генетичної природи ЦЧС форм установлена їх можливість як материнських компонентів простих гібридів. У досліджуваних рекомбінантних ЦЧС форм спостерігалась закономірність успадкування високих показників селекційно-цінних ознак однонасінності, стерильності, якості насіння та продуктивності від F₂ до F₄ та в їхнього потомства. У разі гібридизації створених ЦЧС форм з багатонасінними запилювачами різного походження, навіть у стресових умовах середовища, можливо отримати пробні гібриди з високими показниками продуктивності.

Вплив обробки насіння біологічними препаратами на продуктивність рослин Sorghum bicolor (L.) Moench. в умовах Правобережного Лісостепу України

І. І. Злиденний — 2025-12-29

Мета. Установити оптимальні норми витрати біочару та мікоризоутворювального біопрепарату за передпосівної обробки насіння сорго звичайного (двокольорового), які забезпечують підвищення продуктивності й виходу біопалива з біомаси культури в умовах нестійкого зволоження Правобережного Лісостепу України. Методи. Польові дослідження проводили у 2023–2024 рр. на базі Білоцерківської дослідно-селекційної станції ІБКіЦБ НААН (Київська обл.) на чорноземах типових. Використано схему двофакторного досліду: фактор А – Біочар (0, 4 та 8 г/кг), фактор В – біопрепарат Мікофренд (0, 4 та 8 г/кг насіння). Висівали ранньостиглий гібрид сорго ‘СВАТ’. Оцінювали польову схожість насіння, біометричні параметри рослин (висоту, діаметр стебла, кількість листків), урожайність зеленої та сухої біомаси, вихід насіння. Розрахунковим методом визначали вихід твердого біопалива, біоетанолу та загальний вихід енергії. Статистичну обробку даних здійснювали методами дисперсійного аналізу. Результати. Передпосівна обробка насіння мала виражений вплив на ріст і продуктивність рослин. Мікофренд у нормі 4 г/кг забезпечував інтенсивніше кущіння, збільшуючи кількість стебел на 27,5 % (до 3,25 шт.), а також сприяв потовщенню стебла на 11,9 %. Біочар у нормі 8 г/кг забезпечив максимальну висоту рослин (111,2 см), що на 16,9 % перевищувало контроль. Водночас найвищі показники продуктивності одержано у варіанті комплексної передпосівної обробки насіння Мікофрендом та біочаром (по 4 г/кг). Середня за два роки врожайність сухої біомаси становила 7,9 т/га, що на 31,7 % перевищувало контроль (6,0 т/га). Цей самий варіант забезпечив максимальний урожай насіння – 7,3 т/га (+23,7 %). Збільшення норми біочару до 8 г/кг без мікоризації не підвищувало продуктивність культури. Енергетичний аналіз підтвердив перевагу комплексного варіанта: вихід твердого біопалива становив 8,65 т/га (+32,0 %), потенційний вихід біоетанолу – 2,82 т/га (+23,7 %), загальний вихід енергії – 209,0 ГДж/га, що істотно перевищує показники не лише контролю (161,3 ГДж/га), а й варіантів із роздільною дією препаратів (171–183 ГДж/га). Висновки. Комплексна передпосівна обробка насіння сорго звичайного біочаром і Мікофрендом, передусім за норми їх витрати 4 г/кг, забезпечує істотне підвищення врожайності біомаси, насіння та енергетичної продуктивності культури. Застосування біопрепаратів оптимізує реалізацію біоенергетичного потенціалу рослин і може бути рекомендоване як ефективний елемент технології вирощування сорго в умовах нестійкого зволоження.

Формування якісних показників гречки за органічного виробництва

Л. М. Карпук — 2025-12-29

Мета. Оцінити зміни якісних показників гречки за органічного виробництва залежно від застосування допоміжних продуктів та сортових особливостей. Методи. Дослідження проводили упродовж 2023–2025 рр. на базі ПСП ім. Т. Г. Шевченка (Київська обл.). Польовий дослід закладали за двофакторною схемою: фактор А – сорти гречки: ‘Антарія’ (середньо-ранній), ‘Син-3/02’ (середньостиглий), ‘Ярославна’ (ранньостиглий); фактор В – біопрепа-рати: без застосування допоміжних продуктів (контроль), Біокомплекс–БТУ, Гумат калію, Гумісол. Усі досліджувані допоміжні продукти відповідали вимогам органічного виробництва та включені до переліку дозволених для застосування. Результати. Установлено суттєвий позитивний вплив біопрепаратів на продуктивність гречки за органічного виробництва. Найвищу ефективність забезпечило поєднання передпосівної обробки насіння та поза-кореневого підживлення Гуматом калію, що дало змогу отримати врожайність на рівні 1,90–2,30 т/га (залежно від сорту) проти 1,56–1,89 т/га на контролі. Застосування біопрепаратів сприяє поліпшенню показників якості зерна та зеленої маси. Максимальний уміст сирого білка в насінні (13,68–13,88 %) та перетравність зеленої маси у фазі цвітіння (49,48–50,58 %) зафіксовано за комплексної схеми застосування Гумату калію. Активізація ростових процесів гуміновими речовинами інтенсифікує накопичення макроелементів. Найвищий уміст P₂O₅ та K₂O відмічено у сорту ‘Син-3/02’ за використання Гумату калію (приріст вмісту калію у зерні становив 19–21 % проти контролю). Уміст фосфору та калію у фазі цвітіння був значно вищим порівняно з дозрілим насінням, що пояснюється активним метаболізмом у період бутонізації. Результати лабораторних досліджень підтвердили повну відповідність отриманої продукції стандартам ЄС щодо органічного виробництва. У зерні та зеленій масі не виявлено залишків пестицидів (гліфосату, фосфіну, хлормеквату тощо). Висновки. Застосування дозволених в органічному землеробстві біопрепаратів суттєво підвищує врожайність та якісні показники гречки. Найефективнішою виявилася комплексна схема застосування Гумату калію (передпо-сівна обробка + позакореневе підживлення), що забезпечила максимальну врожайність (до 2,30 т/га), найвищий уміст сирого білка в насінні (до 13,88 %) та інтенсивне накопичення макроелементів (P₂O₅ та K₂O), особливо у сорту ‘Син-3/02’. Лабораторний контроль підтвердив повну відсутність залишків пестицидів у продукції, що доводить ефективність розробленої системи для отримання безпечного та біологічно цінного врожаю гречки згідно зі стандартами ЄС.

Урожайність та якість насіння сої за різних систем захисту від бур’янів в умовах Лісостепу України

О. П. Конопольський — 2025-12-29

Мета. Установити особливості формування врожайності та якості насіння сої за різних систем захисту від бур’янів в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили впродовж 2023–2025 рр. на базі «ВП Агрономічна дослідна станція» (Київська обл.) за схемою, що включала двокомпонентні (Базагран + Селект; Хармоні + Селект; Пас + Селект) та трикомпонентну (Базагран + Хармоні + Селект) системи у варіантах: 100 % норма гербіцидів без ПАР; 100 % + ПАР Скаба КЕ, 0,2 л/га; 75 % норма + ПАР, 0,3 л/га; оптимізована норма (–33…40 %) + ПАР, 0,4 л/га. Продуктивність культури оцінювали за врожайністю насіння, вмістом білка та олії в ньому, а також за збором цих компонентів з одиниці площі. Результати. Урожайність без ПАР у середньому за три роки становила 2,34–2,46 т/га, тоді як додавання ПАР (0,2 л/га) підвищувало її до 2,53–2,66 т/га; максимальні значення отримано у трикомпонентній системі Базагран + Хармоні + Селект + ПАР. Найвищі врожаї формувалися у 2024 р. (2,48–2,62 т/га), а в посушливіших умовах 2025 р. спостерігалося зниження до 2,20–2,30 т/га (на фоні без ПАР). Зменшення норм гербіцидів до 75 % у поєднанні з ПАР забезпечувало стабільно високий рівень урожайності (2,50–2,60 т/га), а оптимізовані норми (–33…40 %) з підвищеною нормою ПАР (0,4 л/га) – 2,51–2,61 т/га; різниця між варіантами із ПАР не перевищувала 0,02–0,05 т/га, що підтверджує можливість зниження гербіцидного навантаження без втрати продуктивності. Паралельно відмічено тенденцію до підвищення вмісту білка за використання ПАР (у середньому до 40,0–40,6 %) порівняно з фоном без ПАР (39,2–39,7 %), а також формування збору білка на рівні 1,00–1,08 т/га залежно від системи захисту. Уміст олії в насінні варіював у межах 21,8–22,5 % (середнє за три роки), а збір олії – 0,53–0,58 т/га з максимумом у варіантах із ПАР. Висновки. Система захисту сої від бур’янів істотно впливає на формування врожайності та якісних показ-ників насіння, зокрема вміст білка та олії. Використання ПАР Скаба КЕ у поєднанні з оптимі-зованими нормами гербіцидів забезпечує стабільно високий урожай і збір білка та олії, даючи змогу знизити гербіцидне навантаження без істотної втрати продуктивності. Найвищу ефективність показала трикомпонентна система Базагран + Хармоні + Селект з додаванням ПАР.

Низьковуглецева система захисту кукурудзи від бур’янів: ефективність гербіцидів, продуктивність та оцінка викидів CO₂eq

Я. П. Макух — 2025-12-29

Мета. Установити ефективність традиційних і низьковуглецевих систем хімічного захисту кукурудзи від бур’янів за різних агротехнологічних фонів та норм застосування гербіцидів, визначити їхній вплив на формування забур’яненості та продуктивність рослин, а також оцінити сумарні викиди CO₂eq для обґрунтування оптимальної малоемісійної технології вирощування культури в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження виконували впродовж 2023–2025 рр. у ТОВ «Світанок Плюс» (Київська обл.) за схемою трифакторного польового досліду. Фактор А передбачав системи захисту кукурудзи: без гербіцидів (природна забур’яненість), чисті посіви та застосування гербіцидів Лаудіс або Стеллар Плюс; фактор B – норми внесення гербіцидів (100 і 80 %), фактор C – агротехнологічний фон (традиційний і мінімальний обробіток ґрунту, Strip-till). Результати. Рівень забур’яненості істотно залежав від системи захисту: у забур’яненому контролі він становив 85–105 шт./м², тоді як застосування гербіцидів забезпечувало очищення посівів на 82–89 %. Мінімальний обробіток ґрунту сприяв природному зниженню сегетальної рослинності та підвищував ефективність хімічного контролю. Оцінка норм гербіцидів показала, що зменшення дози до 80 % супроводжувалося лише помірним зниженням ефективності (на 6–7 %) та не призводило до істотного зменшення врожайності. Урожайність у гербіцидних варіантах коливалася від 9,22 до 9,92 т/га, тоді як різниця між повною та зниженою нормами не перевищувала НІР₀.₀₅ (0,32 т/га). Використання Strip-till забезпечувало стабільне підвищення врожайності кукурудзи на 0,25–0,45 т/га порівняно з традиційним фоном, що пов’язано з кращими умовами збереження вологи та зменшенням механічного впливу на ґрунт. Розрахунки викидів CO₂eq підтвердили істотні переваги мінімального обробітку: рівень емісії становив 120–151 кг/га проти 300–331 кг/га за традиційної технології. Найнижчі показники вуглецевого сліду отримано у варіантах із 80 % нормою гербіцидів на фоні Strip-till, де викиди зменшувалися у 2–2,5 раза. Висновки. Найбільш збалансованими низьковуглецевими системами захисту кукурудзи є варіанти Лаудіс (80 % норми витрати) + Strip-till та Стеллар Плюс (80 %) + Strip-till. Вони поєднують високу гербіцидну ефективність, стабільну врожайність (9,50–9,65 т/га) та мінімальний рівень викидів CO₂eq, що дає змогу рекомендувати їх для впровадження в адаптивні технології вирощування кукурудзи в умовах Правобережного Лісостепу України.

Економічна ефективність вирощування кукурудзи в моно- та бінарних посівах

В. А. Мокрієнко — 2025-12-29

Мета. Оцінити економічну ефективність вирощування кукурудзи в моно- та бінарних посівах із соєю за різних рівнів мінерального удобрення в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили протягом 2021–2024 рр. у стаціонарному досліді кафедри рослинництва ВП НУБіП України «Агрономічна дослідна станція» (Київська обл.) на чорноземі типовому малогумусному. Порівнювали монокультурні та бінарні посіви кукурудзи і сої за трьох систем удобрення: без добрив, N₆₀P₄₅K₄₅ та N₉₀P₆₀K₆₀. Розрахунок економічної ефективності здійснювали за основними показниками, як-от виробничі витрати, вартість валової продукції, собівартість продукції, прибуток та рентабельність, у цінах 2025 року. Результати. Сумісне вирощування кукурудзи та сої забезпечує суттєвий синергетичний ефект: собівартість продукції знижується на 15–20 %, рентабельність зростає в 1,9–2,2 раза, а прибутковість підвищується на 127–216 % порівняно з монокультурою кукурудзи. Оптимальним варіантом визнано бінарні посіви гібрида кукурудзи ‘РЖТ Занетіккс’ та сорту сої ‘РЖТ Сакуза’ без добрив або за помірного удобрення N₆₀P₄₅K₄₅, що забезпечує рентабельність 93,5–100,8 % та прибутковість 43,37–57,66 тис. грн/га. Підвищення норм добрив до N₉₀P₆₀K₆₀ економічно недоцільне через відсутність значного приросту врожайності. Аналіз структури витрат показав, що ключовим фактором собівартості є енергоємність виробництва. Найбільш збалансоване співвідношення витрат досягається у бінарних посівах: пальне – 43,2–50,5 %, добрива – 0–15,8 %, насіння – 7,3–11,6 %. Стабільність постійних витрат (20,0 %) та низька варіабельність витрат на оплату праці свідчать про технологічну сталість процесів. Висновки. Отримані дані свідчать, що бінарні посіви кукурудзи та сої є економічно вигідними та ресурсоефективними. Впровадження таких технологій дає змогу оптимізувати структуру витрат, підвищити рентабельність та прибутковість виробництва. Результати мають практичне значення для планування посівних площ, удосконалення технологічних карт та прийняття управлінських рішень.

Особливості росту й розвитку саджанців рододендронів залежно від довжини та морфотипу живців

М. І. Парубок — 2025-12-29

Мета. Установити вплив довжини та морфотипу живців на ріст, розвиток і приживлюваність саджанців рододендронів, а також оцінити морфометричні показники наземної частини й кореневої системи на ранніх етапах культивування. Методи. Дослідження проведено в умовах розсадника Уманського національного університету на саджанцях рододендронів сортів ‘Helsinki University’ і ‘Azurro’. В експерименті використано зелені та здерев’янілі живці завдовжки 10–15, 20–30, 35–45 і понад 50 см. Живці висаджували в контейнери зі стандартним субстратом (рН 5,5–6,0). Обліки проводили на 30-ту та 90-ту добу після висаджування з оцінюванням приживлюваності (життєздатні з коренями, життєздатні без коренів, нежиттєздатні), морфометричних показників наземної частини та кореневої системи. Результати. Найвищу приживлюваність забезпечують здерев’янілі живці завдовж-ки 35–45 см. На 30-ту добу частка життєздатних саджанців із сформованою кореневою системою у цьому варіанті становила 65 ± 3 % у ‘Helsinki University’ та 63 ± 3 % в ‘Azurro’, тоді як у зелених живців аналогічної довжини вона не перевищувала 45 ± 3 % і 43 ± 3 % відповідно. Короткі живці (10–15 см), особливо зелені, характеризувалися найбільшою часткою некротичних рослин (до 50–52 %), що зумовлено обмеженими адаптаційними можливостями та меншою фізіологічною зрілістю. Частка життєздатних безкореневих саджанців із калюсом коливалася в межах 20–25 %, що свідчить про потенціал подальшого коренеутворення. Морфометричні показники наземної частини на 30-ту й 90-ту добу були достовірно вищими у здерев’янілих саджанців: вони формували довші та товстіші пагони і більшу кількість листків. Формування кореневої системи також було інтенсивнішим у здерев’янілих живців, особливо середньої довжини, які мали оптимальне співвідношення між довжиною коренів і їх кількістю. Висновки. Морфотип і довжина живців є визначальними чинниками приживлюваності та початкового росту саджанців рододендронів. Для практичного використання у декоративному розсадництві доцільно застосовувати переважно здерев’янілі живці завдовжки 35–45 см, які забезпечують максимальну життєздатність рослин, інтенсивне корене- і пагоноутворення та стабільний подальший розвиток.

Адаптивні механізми водного режиму в сортів картоплі різних груп стиглості в умовах абіотичного стресу Житомирського Полісся (Україна)

Н. В. Писаренко — 2025-12-29

Мета. Встановити особливості динаміки коефіцієнтів водоутримання (Кву) та водовід-новлення (Квв) у сортів картоплі різних груп стиглості протягом фенофаз, чутливих до абіотичного стресу, в умовах Житомирського Полісся для ідентифікації сортових реакцій на дефіцит вологи. Методи. У 2023–2024 рр. досліджено адаптивний водний режим 43 сортів картоплі різної стиглості в посушливих умовах Житомирського Полісся. Вперше встановлено зв’язок динаміки Кву і Квв із рівнем посухи (ГТК). Виокремлено ефективні адаптаційні стратегії у сортів‑лідерів, цінних для селекції на посухостійкість. Облік проводили в чотири фази: бутонізація, початок цвітіння, активне бульбоутворення, інтенсивне накопичення врожаю. Результати. Агрокліматичні умови (ГТК = 0,01–0,96) дали змогу оцінити сортові реакції на стрес різної інтенсивності. Адаптивні реакції сортів значною мірою залежали від тривалості вегетації та рівня посухи в період фенофази. У ранньостиглих сортів зафіксовано стрімке зниження Кву і Квв у пізні фази розвитку внаслідок поєднання водного дефіциту та вікових змін листя. Переваги проявлялись на ранніх етапах, де Кву у 2024 р. демонстрував тісну кореляцію з ГТК. Середньоранні сорти підтримували високий рівень Кву до фази активного бульбоутворення і стабільний Квв за дефіциту вологи (r = 0,749), що свідчить про ефективну регідратацію листя. Помірна позитивна кореляція Кву з ГТК (r = 0,471) вказує на стабільність водоутримання. Середньостиглі сорти характеризувалися найвищою адаптивною стабільністю, з мінімальним зниженням Кву та максимальними показниками Квв в стресових умовах. Це підтверджується помірно позитивною кореляцією Кву з ГТК (r = 0,402) і більшою кореляцією Квв (r = 0,603), що вказує на взаємопов’язане функціонування механізмів утримання та відновлення води за умов змінного зволоження. У 2024 р. від’ємна кореляція між Квв і ГТК (r = –0,859) свідчить про зростання ролі внутрішніх компенсаторних механізмів. Ідентифіковано сорти‑лідери за ефективністю адаптаційних механізмів. Ранні: ‘Слаута’, ‘Радомисль’, ‘Тирас’. Середньоранні: ‘Містерія’, ‘Фанатка’, ‘Вигода’, ‘Меланія’. Середньостиглі: ‘Мирослава’, ‘Родинна’, ‘Фотинія’, ‘Житниця’, ‘Марфуша’, ‘Сингаївка’. Висновок. Ієрархічна кластеризація виявила закономірності формування адаптивних стратегій. Високі значення Кву (≥ 70,0 %) встановлено в сортів ‘Містерія’, ‘Щедрик’, ‘Вигода’, ‘Родинна’, ‘Сингаївка’, ‘Фотинія’, ‘Марфуша’, ‘Олександрит’, ‘Меланія’, ‘Багряна’, ‘Джавеліна’, ‘Мирослава’. З вищим проявом Квв (≥ 90,0 %) виокремлено сорти: ‘Містерія’, ‘Арія’, ‘Скарбниця’, ‘Вигода’, ‘Родинна’, ‘Фотинія’, ‘Подолія’, ‘Альянс’, ‘Гурман’, ‘Авангард’, ‘Предслава’, ‘Олександрит’, ‘Мирослава’ – як джерела ефективної регідратації листя.

Викиди парникових газів та вуглецевий баланс сортів пшениці озимої за вирощування в умовах Лісостепу України

О. І. Присяжнюк — 2025-12-29

Мета. Установити викиди парникових газів та формування вуглецевого балансу пшениці озимої за вирощування в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження проведено у 2020–2024 рр. на чорноземі типовому малогумусному. Об’єкт – 36 сортів пшениці озимої. Викиди парникових газів розраховували за методологією IPCC (Tier 1) з урахуванням виробництва добрив, польових емісій N₂O, гідролізу карбаміду, використання техніки, насіння та пестицидів. Вуглецевий баланс визначали як різницю між поглинанням CO₂ біомасою і антропогенними викидами; окремо оцінювали валовий, чистий баланс та баланс секвестрації з урахуванням гуміфікації рослинних решток. Проведено категоризацію сортів за вуглецевим слідом, валовим балансом і точкою беззбитковості секвестрації, змодельовано сценарії залишення соломи (0–100 %). Результати. Загальні викиди становили 1938,2 кг CO₂-eq/га, з яких 41,8 % припадало на виробництво добрив і 34,2 % – на польові емісії N₂O. Вуглецевий слід сортів варіював від 236,4 до 334,6 кг CO₂-eq/т зерна (різниця 41,5 %) і визначався рівнем урожайності. До високоефективних за вуглецевим слідом віднесено п’ять сортів із урожайністю 7,83–8,20 т/га. Усі сорти були нетто-поглиначами CO₂: валовий баланс становив +19,3…+28,2 т CO₂-eq/га, чистий – +2,1…+3,8 т CO₂-eq/га (за 30 % соломи). Баланс секвестра-ції за базового сценарію залишався від’ємним (−0,95…−1,24 т CO₂-eq/га). Збільшення частки залишеної соломи з 0 до 100 % підвищувало чистий баланс у середньому на 11,7 т CO₂-eq/га та баланс секвестрації – на 1,75 т CO₂-eq/га. Точка беззбитковості секвестрації для високо-врожайних сортів становила 77–80 %, тоді як для 25 % низьковрожайних сортів вона була недосяжною навіть за повного залишення соломи. Висновки. Вибір високоврожайних сортів у поєднанні з оптимальним управлінням соломою є ключовим чинником зниження кліматич-ного навантаження та досягнення позитивної секвестрації вуглецю. Найефективнішою страте-гією є вирощування сортів з високою вуглецевою ефективністю із залишенням не менше 80 % соломи; для низьковрожайних сортів необхідне застосування додаткових заходів секвестрації.

Закономірності зміни фотосинтетичних параметрів кукурудзи залежно від елементів технології вирощування

О. І. Присяжнюк — 2025-12-29

Мета. Установити закономірності зміни фотосинтетичних параметрів кукурудзи залежно від застосування кріопротектора та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Польові дослідження проводили впродовж 2023–2025 рр. у виробничих посівах господарства групи «Агро-Рось-Інвест» (Черкаська обл.) на чорноземі типовому. Висівали гібрид кукурудзи ‘ДКС 4351’. Схема досліду включала застосування кріопротектора Амалгерол Ессенс для передпосівної обробки насіння та обприскування посівів після приморозків у поєднанні з унесенням вологоутримувача Aquasorb (0, 50, 100, 150 та 200 кг/га) під ранньовесняну культивацію. Площу листкової поверхні (ПЛП), фотосинтетичний потенціал (ФП) та чисту продуктивності фотосинтезу (ЧПФ) посівів культури обліковували за методикою А. О. Ничипоровича. Результати. Погодні умови років досліджень істотно впливали на інтенсивність фотосинтетичної діяльності посівів кукурудзи. У контрольному варіанті максимальна ПЛП становила в середньому 42,0–44,5 тис. м²/га, тоді як застосування кріопротектора забезпечувало її зростання на 6–11 %. Поєднання кріопротектора з волого-утримувачем у нормі 50–100 кг/га сприяло підвищенню ПЛП до 47,5–50,8 тис. м²/га, що на 10–18 % перевищувало контрольні значення. ФП у контрольному варіанті коливався в межах 1,85–2,10 млн м²·діб/га, тоді як за оптимального поєднання досліджуваних факторів зростав до 2,25–2,45 млн м²·діб/га. ЧПФ у середньому становила 4,6–4,9 г/м² на добу у контролі та підвищувалася до 5,2–5,8 г/м² на добу за передпосівного застосування Амалгерол Ессенс у поєднанні з 50–100 кг/га Aquasorb. Підвищення норми вологоутримувача до 150–200 кг/га не супроводжувалося подальшим зростанням фотосинтетичних показників і в деякі роки призводило до зниження ЧПФ на 4–7 %, що свідчить про перевищення фізіологічного оптимуму водного режиму. Висновки. Формування фотосинтетичних параметрів посівів кукурудзи визначається поєднаною дією погодних умов і технологічних прийомів. Найефек-тивнішим є комбіноване застосування передпосівної обробки насіння кріопротектором Амалгерол Ессенс та внесення вологоутримувача Aquasorb у нормі 50 кг/га, що забезпечує оптимальне поєднання площі листкової поверхні, високого фотосинтетичного потенціалу та максимальної чистої продуктивності фотосинтезу.

Динаміка розвитку хвороб соняшнику в південній частині Лісостепу Західного

І. В. Качинська — 2025-12-29

Мета. Установити поширення та розвиток основних хвороб соняшнику протягом вегетаційного періоду в умовах південної частини Західного Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили у 2024–2025 рр. на дослідних ділянках НДЦ «Поділля» ЗВО «ПДУ» на гібриді соняшнику ‘Каньйон’. Облік хвороб здійснювали за загальноприйнятими методиками з визначенням їх поширення та ступеня розвитку впродовж основних фенологічних фаз культури. Ідентифікацію збудників виконували в лабораторних умовах методом мікроскопіювання. Оцінювали вплив метеорологічних умов на формування патогенного комплексу. Результати. Упродовж досліджень у посівах соняшнику виявлено широкий спектр хвороб, зокрема септоріоз, пероноспороз, фомоз, фомопсис, білу гниль, іржу, сіру гниль, борошнисту росу та вертицильозне в’янення. Прояв і розвиток хвороб спостерігалися протягом усього вегетаційного періоду культури та значною мірою визначалися кліматичними умовами року, передусім кількістю атмосферних опадів. У фазі 5–6 пар листків (ВВСН 18) фіксували прояв септоріозу, пероноспорозу та білої гнилі, однак ураження мало обмежений характер – поширення хвороб не перевищувало 3,6 % за розвитку до 0,5 %. У фазі «зірочка» (ВВСН 51) у 2025 році, поряд із зазначеними хворобами, відмічено ураження рослин фомозом. Серед усього комплексу захворювань найінтенсивніше розвивався септоріоз, поширення якого становило 11,4–16,4 % за розвитку 5,4–5,8 %. На початку цвітіння (ВВСН 61) рослини соняшнику уражувалися септоріозом, пероноспорозом, фомозом, фомопсисом, білою гниллю та іржею. Домінуючою хворобою в цю фазу залишався септоріоз, поширення якого досягало 47–62 % за розвитку 9,2–15,6 %. Поширення іржі перебувало в межах 13,3–17,2 % за розвитку 2,9–3,5 %. У фазі формування насіння (ВВСН 75) відмічено найбільш інтенсивний розвиток комплексу хвороб, зокрема септоріозу, пероноспорозу, фомозу, фомопсису, білої гнилі, іржі, борошнистої роси та сірої гнилі. Найпоширенішими захворюваннями були септоріоз та іржа, поширення яких досягало 100 % за розвитку відповідно 25,4–38,7 % та 12,7–18,7 %. Поширення фомозу становило 22,1–32,3 % за розвитку 6,4–9,6 %. У 2025 році також зафіксо-вано значне ураження кошиків білою гниллю – 21,7 %. Інші хвороби, зокрема фомопсис, пероноспороз, борошниста роса та сіра гниль, мали істотно менше поширення, яке не перевищувало 10 %. Висновки. В умовах південної частини Західного Лісостепу України домінуючими хворобами соняшнику є септоріоз, фомоз, іржа та біла гниль кошиків, максимальний розвиток яких припадає на кінець вегетаційного періоду. Визначальним чинником формування патогенного комплексу є кількість атмосферних опадів, що обумовлює інтенсивність поширення та розвитку основних хвороб культури.

Оптимізація гербіцидного захисту буряків цукрових з урахуванням продуктивності та вуглецевого навантаження

Я. П. Макух — 2025-12-29

Мета. Визначити оптимальні схеми контролювання бур’янів у посівах буряків цукрових, які забезпечують ефективне пригнічення сегетальної рослинності за мінімального хімічного та вуглецевого навантаження на агроекосистему в умовах Правобережного Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили впродовж 2023–2025 рр. на базі дослідного поля Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН (Київська обл.). Об’єкт дослідження – гібрид буряків цукрових ‘Рутенія’. Схема досліду передбачала порівняння контрольних варіантів (без захисту та ручне прополювання) із двома системами хімічного захисту, що включали чотириразове внесення гербіцидів (препарати на основі фенмедифаму, десмедифаму, етофумезату, метамітрону та ін.). Використовували польові, лабораторні (поляриметричний метод визначення цукристості) та розрахунково-статистичні методи. Екологічний вплив оцінювали через розрахунок викидів CO₂eq за методикою інтегральної оцінки вуглецевого навантаження. Результати. Установлено, що за природного фону забур’яненість посівів становила 110,1 шт./м², де понад 40 % були однорічні злакові види (просо півняче, мишій сизий). Це призводило до критичного зниження врожайності до 1,1 т/га. Застосування хімічних систем захисту забезпечило високу технічну ефективність на рівні 89,5–91,3 %. Найкращий контроль бур’янів зафіксовано у варіанті з використанням комбінації препаратів Бетанал макс Про та Карібу Екстра (варіант 4), де рівень пригнічення окремих видів досягав 98,2 %. Проте у цьому ж варіанті спостерігався тимчасовий фітотоксичний вплив на культуру, що призвів до тенденції зниження врожайності до 65,4 т/га порівняно з 67,3 т/га у варіанті 3. Максимальну продуктивність (75,8 т/га) отримано за умови повної відсутності конкуренції з бур’янами (ручне прополювання). Розрахунок вуглецевого сліду засвідчив, що попри відсутність пестицидів, варіант без захисту мав найвищі питомі викиди CO₂eq (18,30 кг/га) через низьку врожайність. Оптимізовані системи захисту забезпечили зниження викидів до 17,64 кг/га. Висновки. Ефективний контроль бур’янів є визначальним фактором формування продуктивності буряків цукрових та мінімізації вуглецевого навантаження. Система захисту, що базується на препаратах Штефам Новий, Бетанал макс Про та Гол (варіант 3), є агрономічно та екологічно найдоцільнішою, оскільки забезпечує високу врожайність (67,3 т/га) та цукристість (17,64 %) без проявів фітотоксичності. Варіант із залученням гербіциду Карібу Екстра демонструє ширший спектр дії, проте потребує суворого дотримання регламентів для уникнення гальмування росту культури.

Отримання поліплоїдних форм буряків залежно від тривалості обробки насіння оризаліном

О. С. Гораш — 2025-12-29

Мета. Оцінити вплив тривалості обробки насіння буряків оризаліном на його посівні якості, ранній розвиток проростків та індукцію поліплоїдії. Методи. Дослідження проведено на насінні чотирьох сортів буряків: цукрових – ‘Білоцерківський 65’ та ‘Український ЧС 90’, напівцукрових – ‘Поліський напівцукровий’ та ‘Уманський напівцукровий’. Насіння обробляли оризаліном протягом 3, 6 та 12 годин; контроль – необроблене насіння. Після обробки насіння промивали водою і висушували до повітряно-сухого стану. Оцінювали посівні якості насіння (енергія проростання на 4-ту та схожість на 10-ту добу), біометричні (довжина корінця та проростка, частка загиблих проростків) та цитологічні показники (частка міксо-, анеу- і тетраплоїдних клітин). Пророщували насіння на зволоженому фільтрувальному папері за температури 20–22 °C та відносної вологості повітря 70–75 %. Результати. Зі збільшенням тривалості обробки оризаліном спостерігалося поступове зниження енергії проростання та схожості насіння: за тригодинної обробки вони залишалися високими (цукрові – 91–92 %, напівцукрові – 89–90 %), тоді як 12-годинна експозиція зменшувала їх до 63–66 % та 70–74 % відповідно. Виживаність проростків на 21-шу добу знижувалася з 88–91 % у контролі до 61–64 % за 12-годинної обробки, водночас частка загиблих проростків зростала до 26–30 %, а довжина проростка та корінця скорочувалася на 27–32 % і 32–37 % відповідно. Тривалість обробки оризаліном прямо впливала на формуван-ня клітин з підвищеним рівнем плоїдності: вже після короткочасної обробки з’являлися міксоплоїдні (3–5 %), анеуплоїдні (2–3 %) та тетраплоїдні клітини (8–11 %), тоді як 12-годинна експозиція збільшувала їх частку до 10–11, 7–9 та 18–21 % відповідно. Цукрові сорти демонстрували дещо вищу стійкість до дії оризаліну порівняно з напівцукровими. Висновки. Виживаність проростків та ростові процеси буряків закономірно знижуються зі збільшенням тривалості обробки оризаліном. Тривала експозиція ефективно індукує поліплоїдизацію, формуючи міксо-, анеу- та тетраплоїдні клітини. Максимальний ефект індукованої поліплоїдизації досягається у разі 12-годинної обробки, що підтверджує доцільність використання оризаліну в селекційних програмах буряків.

Особливості реакції сірих опідзолених ґрунтів на диференційоване вапнування

Я. І. Бойко — 2025-12-29

Мета. Виявити особливості впливу диференційованого вапнування на родючість сірих опідзолених ґрунтів Полісся України. Методи. Дослідження проводили впродовж 2020–2024 рр. на полі площею 415 га (с. Гарбузин, Чернігівська обл.). Відбір ґрунтових зразків здійснювали за адаптивною сіткою (10 га/елементарна ділянка) з використанням автоматичного пробовідбірника AgriSoilSampler та GPS-навігації. Ґрунтовий покрив поля представлений сірими опідзоленими пилувато-суглинковими ґрунтами. Аналіз агрохімічних показників проводили стандартними лабораторними методами, а просторовий розподіл оцінювали методом Крігінга у QGIS. Результати. Просторовий аналіз показав, що кислотність ґрунтів є ключовим фактором формування неоднорідності агрохімічних показників. Переважна частина поля мала сильно кислу реакцію (pH 4,7–5,3), локальні ділянки – кислу (pH 5,4–5,7) або слабкокислу / нейтральну (pH 5,8–6,4). Просторовий розподіл органічної речовини був відносно рівномірним (1,3–2,6 %), тоді як фосфор і калій мали значну строкатість. Після диференційованого вапнування у 2024 р. вміст органічної речовини знизився на 0,1–0,2 %, тоді як рухомі форми фосфору та калію зросли і вирівнялися по всій площі поля. Обмінний кальцій досяг середнього рівня, магній залишався стабільним, а доступність цинку дещо знизилася. Найбільш виразне підвищення доступності макроелементів спостерігалося на сильно кислих ділянках (pH < 5,0), тоді як на ділянках зі слабкокислою реакцією приріст був помірним. Висновки. Диференційоване вапнування сірих опідзолених ґрунтів Полісся сприяє вирівнюванню просторового розподілу кислотності, підвищує доступність фосфору та калію для рослин і зменшує ризики обмеженого мінерального живлення на кислих ділянках. Отримані дані можуть слугувати основою для впровадження точних технологій внесення вапнякових меліорантів у виробництво.